ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР

Здоров’язбережувальні технології в діяльності вітчизняних закладів дошкільної освіти: аналіз освітньо-розвивальних можливостей

2024-12-12T17:48:17+00:00

У статті розкривається актуальність проблематики здоров’язбережувальної технології у сучасному закладі дошкільної освіти. Слід зазначити, що здоров’я нації визначається рівнем здоров’я дітей. Від цього напряму залежить якість та тривалість життя, інтелектуальний і фізичний розвиток, працездатність майбутнього покоління, що в свою чергу впливає на гармонійний розвиток суспільства в цілому. Відповідно, вихователі мають бути добре підготовленими й активно впроваджувати здоров’язбережувальні технології.
В статті здійснено аналіз різних методів класифікації технологій, спрямованих на збереження здоров’я. Висвітлено цілі та завдання, пов’язані із застосуванням та інтеграцією здоров’язбережувальних технологій у практику вітчизняних дошкільних закладів. Виокремлено ключові фактори, що впливають на збереження і розвиток здоров’я дітей дошкільного віку. Розглянуто комплексний підхід до створення здорового освітнього середовища, який охоплює вплив усіх складових навчально-виховного процесу. Показано, що здоров’язбережувальні технології в закладах дошкільної освіти можна поділити на такі категорії: для фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я. Окремо визначено фактори, що впливають на готовність педагогів до їх впровадження. У статті додається визначення поняття «здоров’язбережувальні технології». Особлива увага приділяється різноманітним підходам роботи вихователям з використанням здоров’язбережувальних технологій.
Зроблено висновок, що використання здоров’язбережувальних технологій в освітній процес закладів дошкільної освіти допомагає дітям опановувати знання про різноманітні способи підтримки здоров’я, формує у них усвідомлене ставлення до власного здоров’я та здоров’я інших, а також сприяє розвитку практичних навичок для ведення здорового способу життя.

Вітчизняний ліцей в умовах воєнного стану: освітні трансформації та зміни у використанні інноваційних технологій

2024-12-12T18:19:05+00:00

У зв’язку з війною освітній процес ліцею як закладу загальної середньої освіти зазнав трансформацій в організації навчання і виховання його суб’єктів, у виборі змісту, методики освітньої діяльності, змінилась концепція застосування інноваційних освітніх технологій. Мета дослідження полягала в з’ясуванні особливостей впливу воєнного стану в Україні на організаційний, методичний, змістовий аспекти освітнього процесу в ліцеї, здійснення виховної роботи, виявлення можливостей використання інноваційних технологій в навчанні старших підлітків. Методами наукового пошуку були: теоретичні (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння); історіографічний – їх використано для теоретичного вивчення проблеми, ознайомлення із законодавчою базою функціонування ліцею як закладу загальної середньої профільної освіти; для уточнення особливостей правового забезпечення освітнього процесу в умовах війни, з’ясування видів інноваційних технологій, педагогічно доцільних для діяльності з учнями старшої школи; емпіричні: інтерв’ювання, анкетування, бесіди, спостереження – застосовано для з’ясування характеру освітніх трансформацій у ліцеї під час війни. Результати дослідження: виявлено організаційні трансформації: уведена дистанційна форма, локацією навчання стало укриття, оснащене всім необхідним для продовження під час повітряної тривоги освітньої діяльності; відсутність можливості постійно навчатись очно певною мірою негативно вплинуло на рівень підсумкової успішності випускників ліцею; посилився психологічний супровід освітньої діяльності, забезпечений психологом і викладачами; установлено методичні трансформації: стали використовуватись відеоуроки, вебінари, уроки-квести; збільшився обсяг самостійної роботи учнів; змістові зміни: акцентуються питання викладання громадянської освіти, історії, української мови як національної; питання національної безпеки, безпеки освітнього середовища; у виховній роботі поглиблюються патріотичний, національний, волонтерський напрями. Виявлено, що використання інноваційних освітніх технологій базується на врахуванні вікових особливостей старших підлітків та специфіки предмета викладання: електронні карти, майстер-класи з різних видів спорту, відеоуроки, семінари-практикуми.

Імідж педагога в умовах сучасного освітнього простору: виклики та можливості

2024-12-12T18:47:30+00:00

У статті розглядається концепція особистісного іміджу сучасного педагога в умовах динамічних змін, що відбуваються в освітній системі. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації педагогів до нових викликів, які вимагають не лише високої професійної кваліфікації, але й розвитку важливих особистісних якостей. Ці якості, такі як комунікабельність, емпатія, креативність та здатність до адаптації, грають ключову роль у формуванні позитивного іміджу педагога, що, в свою чергу, впливає на взаємодію з учнями, їх батьками та колегами.
Метою дослідження є всебічне вивчення аспектів особистісного іміджу сучасного вчителя та його впливу на освітній процес. Для досягнення цієї мети було застосовано комплекс методів, включаючи аналіз теоретичних джерел, інтерв’ю з педагогами, а також спостереження за практикою викладання. Перший метод дозволив виявити ключові характеристики, що формують позитивний імідж, серед яких виділено комунікабельність, емоційний інтелект, професійна етика, а також здатність до самоосвіти та саморозвитку. Інтерв’ю з педагогами надало цінні практичні приклади формування особистісного іміджу в процесі взаємодії з учнями, демонструючи, як особистісні якості вчителя впливають на навчальний процес і атмосферу в класі.
Результати дослідження вказують на те, що формування позитивного особистісного іміджу педагога сприяє покращенню атмосфери в класі, підвищенню мотивації учнів і їхньому успішному навчанню. Крім того, важливим аспектом є усвідомлення педагогами значення особистісного зростання для професійного розвитку, що підкреслює необхідність безперервної освіти і самоаналізу. На основі отриманих даних зроблено висновки про необхідність впровадження програм підвищення кваліфікації, які акцентують увагу на формуванні та підтримці позитивного іміджу педагога, включаючи навчання з розвитку емоційного інтелекту та комунікативних навичок.
Стаття спрямована на глибоке вивчення особистісного іміджу сучасного педагога та його значення в освітньому процесі, що є важливим завданням для підвищення якості освіти. Дослідження також підкреслює роль педагогів у формуванні освітнього середовища, де учні почувають себе комфортно і мають змогу реалізувати свій потенціал. Це дослідження стане корисним ресурсом для педагогів, адміністрації навчальних закладів та науковців, які прагнуть не лише поліпшити імідж педагогічної професії, але й забезпечити високий рівень освіти для нових поколінь учнів.

Інструменти розвитку критичного мислення в майбутніх педагогів як елементи освітнього середовища ЗВО

2024-12-12T19:16:47+00:00

В публікації звернено дослідницьку увагу на підходи до розвитку критичного мислення студентів педагогічних спеціальностей, інструменти, які підвищують ефективність цього процесу, їх кореляцію зі складниками освітнього середовища закладів вищої освіти.
Встановлено, що означена проблема розглядається у таких напрямах як: суть поняття «критичне мислення» у науковому дискурсі; особливості організації педагогічного впливу на розвиток досліджуваного уміння у школярів та студентів різними формами, методами і засобами; залежність рівня його сформованості від ціннісних орієнтацій, статі, дисципліни, що вивчається.
Здійснено огляд вітчизняних науково-педагогічних студій, де охарактеризовано використання різних інструментів для розвитку критичного мислення майбутніх педагогів в умовах очного, змішаного та дистанційного форматів навчання: практичних кейсів, ситуаційних завдань, філософських діалогів, електронних застосунків, медійних ресурсів, різних методів та технологій (інтерактивних, цифрових, інформаційних, контекстного навчання).
Зосереджено увагу на підходах до характеристики освітнього середовища закладу вищої освіти, з-поміж яких найбільш доцільною для висвітлення означеної проблеми видається така класифікація складників: соціальний, дидактичний та просторово-предметний. Розглядаючи інструменти розвитку критичного мислення через призму вказаних складників, констатуємо їх приналежність до дидактичного (навчальне і виховне середовище) та просторово-предметного (обладнання аудиторій, заклади освіти, де студенти проходять практичну підготовку, музейне середовище).
Удокладнено використання інструментів розвитку критичного мислення студентів спеціальності 013 «Початкова освіта» на прикладі таких дисциплін як: «Основи і методика викладання громадянської та історичної освітньої галузі», «Розвиток критичного мислення молодших школярів», «Методика навчання соціальної та здоров’язбережувальної освітньої галузі» та інших. Дієвими інструментами у цьому процесі стали: освітні цифрові ресурси («Вивчаю – не чекаю», «LearningАpps, «Coggle», «Google Earth»), соціальна реклама, різні групи освітнього медіаконтенту (аудіального, візуального, аудіовізувального), методи та стратегії розвитку критичного мислення («Одна хвилина», «Дискусія в колі», «Неперервна шкала думок», «Займи / зміни позицію», «Діаграма Венна» тощо), технології навчання («наскрізне навчання», «навчання через участь», «занурення, проживання зсередини»), вправи Швейцарсько-Українського проєкту DOCCU («Серветка», «Букет», «Китайські палички», «Світове кафе», «Водій і машина»).

Толерантність як основа педагогічного процесу

2024-12-12T19:33:20+00:00

Стаття присвячена дослідженню соціального феномену толерантності в сучасному суспільстві, особливо в умовах зростання культурного, етнічного та релігійного різноманіття, яке є результатом глобалізаційних процесів і міграційних рухів. Автори аналізують еволюцію поняття толерантності, визначаючи його як одну з ключових характеристик демократичного суспільства, де повага до прав і свобод кожної людини стає основою соціальної взаємодії. Толерантність розглядається не лише як пасивна терпимість, а й як активне сприяння культурному діалогу між різними соціальними групами, що робить її важливим елементом стабільного розвитку спільнот у різноманітних соціальних умовах.
У статті обговорюються різні типи толерантності – міжособистісна, соціальна, етнічна та релігійна – та рівні толерантного ставлення в суспільстві. Автори наголошують, що високий рівень толерантності сприяє мирному співіснуванню різних культурних груп, запобігаючи виникненню конфліктів і сприяючи соціальній злагоді. Толерантність розглядається як механізм соціальної інтеграції, який забезпечує можливість людям з різних культур жити разом, зберігаючи свою ідентичність.
Також аналізуються фактори, що сприяють розвитку толерантності, зокрема освіта, культурне виховання та роль соціальних інститутів. Автори підкреслюють важливість формування толерантних установок з дитинства, коли освітні програми можуть включати елементи, спрямовані на розуміння різноманіття. Роль медіа розглядається як важлива для формування суспільної думки про толерантність: позитивні зображення культурного різноманіття суттєво сприяють зниженню стереотипів.
Автори також виділяють роль державних та міжнародних організацій, здатних сприяти утвердженню толерантності через законотворчість і створення програм, що протидіють дискримінації. Державна політика може стати потужним інструментом для просування принципів толерантності, підтримуючи права та свободи меншин. Загалом стаття пропонує комплексний підхід до аналізу толерантності як багатовимірного соціального феномену, що набуває особливої актуальності в умовах викликів глобалізації та культурної різноманітності, що вимагає активних дій для забезпечення злагоди.

Інноваційний підхід в процесі формування екологічної компетентності у школярів-початківців засобами геоінформаційних технологій

2024-12-13T18:00:34+00:00

Актуальність проблематики щодо інноваційного підходу в процесі формування екологічної компетентності у школярів початкових класів пов’язана із застосуванням геоінформаційних технологій.
Встановлено, що освіченість, культурний розвиток та виховання громадян тісно пов’язані з екологічною безпекою суспільства. На світовому рівні вся система екологічної освіти та виховання потребує розширення, вдосконалення та модернізації на засадах безперервності, системності та узгодженості.
З’ясовано, що ключову роль у формуванні екологічної компетентності майбутніх поколінь завжди відіграє вчитель. Тому фахова підготовка студентів – майбутніх педагогів, їх екологічна освіта, культура, готовність до здійснення природоохоронної та еколого-натуралістичної роботи з учнями, а також громадянська позиція та екологічна компетентність є невіддільною частиною професійної підготовки вчителів.
Окреслено трансформаційні процеси геоінформаційних систем із вузькоспеціалізованого інструменту досліджень у метод викладання природничих наук у школах, як у світі так і в Україні зокрема.
Встановлено складові, що необхідні для впровадження в освітній процес геоінформаційних систем: учні мають бути підготовлені до роботи з новітніми технологіями; вчителі повинні бути готові впроваджувати сучасні методи та підходи у викладанні; школи повинні мати технічну можливість застосовувати ГІС у навчальному процесі; на законодавчому рівні має бути реальна підтримка шкіл у процесі переходу на нові технології навчання.
Проведений SWOT-аналізу показав проблеми повноцінного впровадження ГІС у початкову освіту. Розв’язання проблеми вбачаємо в запровадженні обов’язкових курсів з вивчення ГІС у вищих навчальних закладах та на курсах підвищення кваліфікації. Це дасть змогу забезпечити учителів сучасними знаннями і навичками роботи з геоінформаційними системами. Крім того, важливо демонструвати вчителям практичне застосування ГІС у закладах освіти, що допоможе їм зрозуміти реальні можливості цих технологій та сприятиме більш ефективному використанню ГІС у навчальному процесі.

Ігрові технології як інструмент розвитку комунікативної культури молодших школярів

2024-12-13T18:40:19+00:00

Стаття присвячена вивченню важливої ролі ігрових технологій у формуванні комунікативної культури молодших школярів у навчально-виховній діяльності. Комунікативна культура є важливою складовою розвитку дитини, що охоплює навички ефективної взаємодії, толерантності у спілкуванні та здатності виражати свої думки й емоції. Формування цих навичок сприяє соціальній адаптації дітей, що є ключовим завданням початкової освіти.
Ігрові технології, як педагогічний інструмент, не лише сприяють засвоєнню навчального матеріалу, але й створюють атмосферу активного навчання, де діти можуть проявляти ініціативу та співпрацювати один з одним, формуючи колективні цінності.
У статті розглянуто різні види ігрових технологій, зокрема рольові та дидактичні ігри, які спрямовані на розвиток комунікативних компетентностей учнів. Особливу увагу приділено рольовим іграм, де школярі моделюють реальні життєві ситуації, що допомагає формувати навички ефективного спілкування та співпереживання. Такі ігрові форми навчання покращують мовленнєві навички й здатність працювати в команді, а також розвивають креативність і нестандартне мислення.
Акцент зроблено на розвитку емоційного інтелекту, важливого для комунікативної культури, адже він дозволяє учням налагоджувати ефективні соціальні взаємодії з оточенням.
Ігрові методи сприяють розвитку мотивації до навчання, адже через гру діти краще засвоюють навчальний матеріал, формуючи позитивне ставлення до навчання та спілкування з однолітками та педагогами.
Адаптація ігрових технологій до індивідуальних особливостей учнів є важливою для ефективного навчання дітей з різними темпами розвитку та особистісними потребами. Гнучкість ігрових технологій дозволяє вчителям індивідуалізувати підхід, підбираючи відповідні завдання та форми взаємодії, що суттєво покращує результати навчання та сприйняття матеріалу.
У роботі підкреслено, що впровадження ігрових технологій у навчально-виховний процес є ефективним засобом формування комунікативної культури молодших школярів. Цей підхід забезпечує розвиток мовленнєвих навичок і позитивно впливає на соціальну адаптацію дітей, їхню здатність до співпраці, конструктивного вирішення конфліктів та взаєморозуміння в групі.

Вплив адаптивного навчання на розвиток життєстійкості студентів в умовах воєнного часу

2024-12-13T19:05:41+00:00

статті досліджено вплив адаптивного навчання на розвиток життєстійкості студентів в умовах воєнного часу, коли психологічний тиск і стресові фактори значно підвищуються. У сучасних умовах кризові ситуації вимагають нових підходів до освітнього процесу, що забезпечують не тільки засвоєння навчального матеріалу, але й підтримку психологічного благополуччя студентів. Метою дослідження було визначити, як індивідуалізація навчального процесу та використання сучасних освітніх технологій можуть сприяти підвищенню здатності студентів адаптуватися до складних обставин, зберігати психологічну стабільність і забезпечувати особистісний розвиток.
У дослідженні взяли участь 35 студентів віком від 20 до 40 років кафедри практичної психології педагогічного факультету Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, які були оцінені за допомогою методики життєстійкості С. Маді та методики діагностики тривожності Спілберга. Початкові результати вказували на середній рівень життєстійкості та підвищений рівень тривожності серед учасників, що є характерним для умов воєнного часу.
На основі отриманих даних були розроблені та впроваджені чіткі рекомендації з адаптивного навчання, які включали розробку індивідуальних навчальних траєкторій, інтеграцію інтерактивних технологій та забезпечення підтримки студентів. Ці рекомендації були обговорені та затверджені на засіданні кафедри практичної психології, після чого їх було інтегровано у весь навчальний процес. Після впровадження цих заходів було проведено повторне оцінювання, яке показало підвищення показників життєстійкості. Зокрема, покращилися показники залученості, контролю та прийняття ризику, що свідчить про підвищення мотивації та впевненості студентів у своїх силах.
Автори дійшли висновку, що адаптивне навчання може бути ефективним інструментом підтримки студентів в умовах кризи, сприяючи їх життєстійкості та академічній успішності. Впровадження індивідуалізованих підходів та сучасних технологій не лише покращує навчальні результати, але й розвиває ключові особистісні якості, необхідні для подолання стресових ситуацій.

Професійна підготовка практичного психолога до здійснення корекційно-відновлювальної роботи з постраждалими від війни

2024-12-13T19:24:14+00:00

У статті здійснено аналіз професійної підготовки практичних психологів у закладах вищої освіти, яка спрямована на виконання корекційно-відновлювальної роботи з особами, що постраждали від війни. Доведено, що в умовах сучасного суспільства, яке стикається з численними кризовими явищами, зокрема зі збройними конфліктами, надзвичайно важливою стає підготовка фахівців, здатних надавати якісну психологічну допомогу людям, які пережили травматичні події. Досліджено структурні компоненти освітнього процесу, що комплексно інтегрує теоретичну підготовку, практичну діяльність, розвиток особистісних якостей і формування професійної компетентності. Доведено, що такий підхід забезпечує не лише глибокі знання в галузі психології, але й необхідні професійні навички, які дозволяють фахівцям ефективно працювати з особами, що переживають стрес і травми. Розглянута теоретична складова, яка зосереджена на детальному вивченні основних дисциплін, таких як психологія, психопатологія, психокорекція та кризова інтервенція, що забезпечує студентам міцний науковий базис для їх майбутньої професійної діяльності. Практична підготовка розглянута через призму реалізації під час стажування у реабілітаційних та кризових центрах, де студенти мають можливість застосовувати на практиці свої знання, здобуті в ході теоретичного навчання. Окрема увага в статті приділяється супервізії, яка розглядається як один із ключових елементів професійного становлення психолога. Супервізія сприяє розвитку навичок саморефлексії та підвищенню емоційної стійкості фахівців, що є необхідними для роботи в умовах високого стресу. У статті пропонується авторське визначення готовності до корекційно-відновлювальної роботи, яке розглядається як інтегративна характеристика. Вона включає когнітивні, емоційно-вольові, мотиваційні та соціально-психологічні компоненти, що є критично важливими для ефективної психологічної підтримки осіб, які пережили травматичні події. Таким чином, у статті доведено, що поєднання теоретичних знань, практичної діяльності та розвитку особистісних якостей є важливими умовами для формування компетентних фахівців, які можуть ефективно допомагати особам, що переживають психологічні труднощі внаслідок травматичних подій.

Вплив читання на формування у студентів культурної компетентності для розвитку особистості дошкільника

2024-12-13T19:57:46+00:00

У пропонованій статті зроблено теоретичний аналіз проблеми впливу процесу читання на формування культурної компетентності у майбутніх вихователів для розвитку особистості дитини дошкільного віку. Уточнено дефініції понять: «читання», «індивідуальність», «індивідуальні особливості», «культурна компетентність» тощо. Здійснено емпіричне дослідження уподобань майбутніх вихователів до процесу читання книжок з метою формування культурної компетентності. В статті проаналізовано опитування студентів третього курсу, освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», денної форми навчання Українського державного університету імені Михайла Драгоманова спеціальності «Дошкільна освіта», що висвітлюють сучасний погляд студентів на ключові поняття, види дитячої діяльності, в яких має прояв особистісне зростання дошкільника як активного слухача, створення сприятливого середовища для його розвитку. Проаналізовано вплив читання на формування культурної компетентності у студентів для розвитку особистості в дошкільному дитинстві. Виявлено, що студенти третього курсу освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», денної форми навчання наділяють вагомого значення процесу читання й питанню розвитку особистості, переважно усвідомлюють значення читання книжок, читають популярну та фахову літературу. Представлено авторську методику «Розглядай та пізнавай», яка вже пройшла апробацію і представлена за певними темами, що використовуються для зацікавлення дітей старшого дошкільного віку до читання.
Автори статті вважають, що на сучасному етапі реорганізації дошкільної освіти в Україні процес читання набув особливої потреби для формування культурної компетентності майбутніх вихователів і розвитку особистості дошкільника як активного слухача. Подано методичні рекомендації для студентів з метою оптимізації процесу читання та прийоми щодо активного читання. Процес читання проявляється в різних видах дитячої діяльності та формується використовуючи ефективні методи та прийоми, організації сприятливого розвивального середовища в умовах сучасного закладу дошкільної освіти.

Сучасні акмеологічні підходи до формування професійної компетентності вчителів іноземних мов

2024-12-13T20:09:10+00:00

Стаття присвячена дослідженню можливостей підвищення якості підготовки майбутніх учителів іноземних мов за допомогою акмеологічного підходу. В умовах сучасного глобалізованого світу, де знання іноземних мов є критично важливими для професійної та особистісної успішності, стає все більш актуальним питання ефективної підготовки педагогів, які відповідають сучасним вимогам.
Акмеологічний підхід, орієнтований на максимальне розкриття потенціалу особистості та досягнення високих рівнів професійного розвитку, виявився ефективним інструментом для вдосконалення педагогічної освіти. Проте існуючий стан підготовки виявив ряд проблем: недостатнє використання інноваційних технологій, брак кваліфікованих викладачів для реалізації акмеологічних принципів, а також відсутність чітких методологічних рекомендацій щодо їх застосування.
Аналіз сучасної підготовки педагогів показав, що освітні програми часто акцентуються на передачі знань і навичок, залишаючи осторонь важливі аспекти, такі як розвиток критичного мислення, творчих здібностей і комунікативних навичок. Відповідно до акмеологічного підходу, необхідно не лише покращити професійні якості майбутніх учителів, але й формувати їх моральні, етичні та соціальні компетентності.
На основі результатів дослідження були розроблені практичні рекомендації для покращення підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Рекомендації включають: удосконалення взаємодії між студентами і викладачами, адаптацію змісту освітніх програм до сучасних професійних вимог, активне впровадження інноваційних методів навчання, розвиток творчого потенціалу студентів через новітні педагогічні технології, а також інтеграцію цифрових компетенцій в навчальний процес.
Особлива увага приділяється необхідності адаптації навчальних дисциплін до умов змішаного і дистанційного навчання, що є особливо актуальним в умовах швидкого розвитку цифрових технологій. Рекомендації також включають створення додаткових можливостей для самоосвіти, підкреслення важливості безперервного професійного розвитку через участь у науково-дослідницькій і творчій діяльності.
Дослідження відкриває нові перспективи для вивчення міжнародного досвіду застосування акмеологічного підходу в освіті та розробки ефективних стратегій і технологій саморозвитку для професійного становлення педагогів. Це дозволить не лише підвищити якість підготовки майбутніх учителів іноземних мов, але й забезпечити їх всебічний особистісний розвиток, що є ключовим для успішної педагогічної діяльності.

Розвиток мотиваційної спрямованості до здорового способу життя як складова адаптивного навчання студентів педагогічних спеціальностей

2024-12-14T13:50:26+00:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми розвитку мотиваційної спрямованості до здорового способу життя майбутніх педагогів у контексті використання технології адаптивного навчання. Було проведено аналіз сучасної педагогічній теорії та практики із означеного питання, наведено Результати аналізу освітніх програм педагогічних спеціальностей у контексті мотиваційної спрямованості до здорового способу життя (на прикладі освітніх програм освітнього ступеню «бакалавр», за якими здійснюється підготовка педагогічних фахівців в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова спеціальностей 012 «Дошкільна освіта», 013 «Початкова освіта», 014 «Середня освіта (Здоров’я людини)», 014 «Середня освіта (Фізична культура)». У межах здійснення аналізу переліку компетентностей за кожною з вищеперерахованих освітніх програм, основна увага приділена наявності серед них тих, що безпосередньо пов’язані зі здатністю здобувачів освіти вирішувати завдання, пов’язані із здоров’ям, зокрема його збереженням, зміцненням, формуванням, популяризацією здорового способу життя, запобіганням шкідливих звичок та професійному вигоранню. Результати аналізу засвідчили об’єктивну потребу упровадження в освітній процес здоров’язбережувальних технологій з метою розвитку у здобувачів вищої педагогічної освіти мотиваційної спрямованості до здорового способу життя як ознаки адаптивності у майбутній професійній діяльності. Для цього необхідним є: забезпечення інтеграції знань із різних дисциплін у змісті та структурі освітніх програм педагогічних спеціальностей у контексті розвитку мотиваційної спрямованості до здорового способу життя; застосування форм і методів викладання, що сприяють особистісному розвитку студентів, реалізації адаптивних функцій навчання і самонавчання; використання навчальних завдань дослідницького та творчого спрямування з метою адаптивного навчання студентів професії вчителя та реалізації однієї з його професійних функцій – збереження здоров’я учнів; залучення здобувачів вищої педагогічної освіти до розроблення та реалізації просвітницьких і профілактичних програм і проєктів на тематику, пов’язану зі здоровим способом життя; організація освітнього процесу на засадах здоров’язбереження.

Психолого-педагогічні аспекти духовно-морального становлення зростаючої особистості в умовах динамічних суспільних трансформацій

2024-12-14T14:04:46+00:00

Зміст статті включає аналіз психолого-педагогічних аспектів духовно-марального становлення зростаючої особистості з урахуванням динамічних суспільних трансформацій сьогодення, які здійснюють вагомий вплив на конструювання внутрішнього світу, системи ціннісних орієнтацій, свідомості й духовності «нового» покоління. У розвідці наголошено, що пріоритетну роль у цих процесах відведено освіті, в нормативно-правовій базі якої акцентовано увагу на духовно-моральних постулатах життєдіяльності, культурно-історичних цінностях українського народу, його духовних традиціях та їх ролі у формуванні цілісної особистості. Розкрито світоглядні парадигми видатних діячів минулого і сучасності та поняття «духовність», «духовна культура», «моральність», «духовно-моральне становлення особистості» тощо. Доведено, що невід’ємною складовою духовно-морального становлення особистості, її соціальної зрілості є культура спілкування, культура побудови взаємин із іншими людьми, при цьому цей аспект містить такі форми останньої, які мають морально-етичний характер: певні цінності, норми, звичаї, традиції та інші способи регуляції поведінки, спілкування, що визначають власне моральну структуру міжсуб’єктних взаємин. Визначено провідні педагогічні умови, що сприяють формуванню загальної і духовної культури, культури спілкування і ціннісних орієнтацій зростаючої особистості в системі спеціально створеного освітньо-виховного середовища. Застосовано усно-контактні форми спілкування (анкетування, опитування), що уможливило вивчення духовно-культурних орієнтацій респондентів юнацького віку – ставлення до світу, людей, системи людських відносин, характеру дозвілля, інтересів, уподобань та духовних надбань, яких було залучено до експерименту. Наведено результати вивчення характеру і змісту дозвілля студентів для розуміння їх духовно-культурних і моральних орієнтацій. Зроблено висновок про необхідність цілеспрямованого керування духовно-моральним становленням і формуванням світогляду зростаючої особистості, зокрема в умовах динамічних суспільних трансформацій, що відбуваються.

Педагогічна майстерність учителя як основа ефективного навчання в умовах сучасних освітніх викликів

2024-12-14T14:32:32+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз педагогічної майстерності як ключового чинника ефективної професійної діяльності вчителя в сучасному освітньому середовищі. Педагогічна майстерність розглядається як інтегрована якість особистості педагога, що поєднує в собі глибокі професійні знання, високий рівень практичних умінь, розвинений емоційний інтелект та особистісні якості, необхідні для успішного навчання та виховання учнів. У контексті постійних змін і розвитку освітніх стандартів зазначено, що педагогічна майстерність забезпечує здатність вчителя до гнучкої адаптації, стимулює мотивацію учнів до навчання і сприяє їхньому всебічному розвитку.
Визначено основні чинники, що впливають на формування та розвиток педагогічної майстерності, включаючи інноваційні педагогічні практики, процес цифровізації, необхідність розвитку критичного мислення, формування інклюзивного середовища. Аналізується, як сучасні виклики, зокрема швидка інтеграція цифрових технологій та зростаючі вимоги до інклюзивності в освіті, вимагають оновлення підходів до професійного зростання педагогів. Це, у свою чергу, ставить перед вчителями нові завдання щодо постійного вдосконалення своїх професійних навичок і методів роботи.
Особливу увагу приділено значенню впровадження інноваційних методів у процес підвищення кваліфікації вчителів. Підкреслюється важливість розвитку емоційного інтелекту, здатності до самоаналізу та психологічної стійкості, які допомагають вчителям ефективніше адаптуватися до змін і підтримувати позитивний емоційний фон, що є запорукою запобігання професійному вигоранню. Зазначено, що емоційна стабільність вчителя безпосередньо впливає на якість навчально-виховного процесу, формуючи здоровий емоційний клімат у класі та сприяючи продуктивному взаємодії з учнями.
У висновках наголошується на необхідності створення комплексних програм підвищення кваліфікації, орієнтованих на розвиток педагогічної майстерності вчителів, а також на їхню адаптацію до сучасних вимог. Такі програми сприятимуть підвищенню професійного рівня педагогів, їхній здатності до гнучкої адаптації в освітньому процесі та ефективному виконанню освітніх завдань, орієнтованих на розвиток учнів у сучасному глобалізованому суспільстві.