Проблема смислоутворення: теоретичний аналіз

Анотація

У статті представлено аналіз наукових досліджень щодо смислоутворення. Вказано, що структура особистості визначена її направленістю, яка займає провідне місце як її системоутворюючий компонент. У статті окреслено, що виділення в життєвому світі суб’єкта провідних смислових орієнтирів, які є смислоутворюючими основами життєдіяльності людини, здійснюється на основі індивідуального неповторних актів. Зазначено, що психологічною основою формування та зміни загальних смислових орієнтацій особистості є не процеси смислоутворення, а породження смислу у безпосередній взаємодії із навколишнім світом. Створення смислу – це процес, за допомогою якого інтерпретуються ситуації чи події відповідно до попередніх знань та досвіду.
Осмислення передбачає перетворення обставин в ситуацію, яка осмислюється словами та слугує підґрунтям для дій. У статті виокремлено властивості смислоутворення: ідентичність, ретроспектива, стабільність, постанова, виокремлені сигнали, соціальний фактор, правдоподібність.
Модель осмислення пояснює можливість ретроспективного усвідомлення минулих подій і реакцію на майбутнє. Також зазначено, що смислоутворення є основою із соціальних дій, а культурні наративи допомагають усвідомити події, надаючи їм основу для їх розуміння. У процесі смислоутворення важливим є розуміння окремих смислових актів: від предметної референції смислу до його включення в змістовий контекст, а потім до комунікативного вираження.
У статті зазначено що основними механізмами розуміння є взаємозв’язані процеси усвідомлення значень і смислоутворення, які породжують нові образи. У статті окреслено, що смислоутворення означає нове розуміння ситуації, переосмислення цінностей, зміну поведінкових установок, та вибір адекватного способу рішення проблеми. Смислоутворення – це результат засвоєння культурного досвіду на основі різних механізмів його розуміння.